Для мене сьогодні особлива хвилина, адже я був свідком народження цього Університету. Пригадую інавгурацію УКУ. Я читав одну з доповідей під час наукової конференції в рамках інавгурації. Уже не пригадую, що саме я тоді говорив, але пам’ятаю, що говорив про богослов’я особи і побажав цьому Університету бути місцем зустрічі багатьох людей, культур, ідей, адже з цієї зустрічі народжується іскра, яка спроможна багато змінити. Особа, яка не служить, не спілкується і не входить в сопричастя з іншими, просто вмирає. Це ж стосується спільноти, зокрема, університету.

Таїнство народження нового інтелектуального центру є для мене чимось цікавим та глибоким, і сьогодні я бачу, як цей Університет росте і розвивається. Очевидно, що є дуже багато викликів. Сьогодні ми живемо в період, який багато дослідників називають часом національної депресії, відчуття вичерпаності і безвиході, але саме такі інституції, як УКУ, який переймає багатство церковного життя, є саме тим світлом, яке вказує позитивний шлях у майбутнє.

Хочу розповісти про останні події, які відбулися в нашій Церкві, а відтак окреслити свої побажання щодо місця і ролі УКУ. На тлі багатьох негативів, які діються у нашому суспільстві, у нашій Церкві, є багато позитивів. Ми хочемо працювати, щось приносити в цей світ і в цю культуру.

Отже, три новини, які показують, чому Університет для нас важливий і потрібний:

Тиждень тому у Бразилії закінчився черговий Синод єпископів УГКЦ, і на цьому Синоді ми вперше затвердили стратегію розвитку нашої Церкви на 10 років. Ця стратегія – багатопланова, широка, але її можна підсумувати одним гаслом: жива парафія – місце зустрічі з живим Христом. Ключовою ланкою цієї стратегії є виховання і освіта священиків, монашества і мирян.

Уперше за багато років наша Церква отримала свій Катехизм. Його уже презентували в Австралії, Аргентині, Бразилії. Сьогодні цей Катехизм є потужним інструментом будівництва внутрішньої єдності нашої Церкви. Катехизм – це маніфест нашої ідентичності, і ним уже цікавляться інші Церкви.

Учора в Чорткові ми висвятили нового єпископа нашої Церкви. Це перший єпископ, якого Господь наказав мені поставити до архиєрейського служіння. Наші вірні з Волині, вітаючи новопреставленого єпископа, сказали: «Якщо наша Церква буде розвиватися такими темпами, то за кілька років ми будемо висвячувати єпископа для Кубані і Дону». Це є той позитив, якого потребуємо всі ми. Це дар Ісуса для нашої Церкви, але всякий дар потребує відповіді.

Якої відповіді чекає Церква від Українського католицького університету? Кілька завдань чи радше прохань, які я скеровую до спільноти УКУ – насправді інтелектуальної еліти нашої Церкви.

По-перше, Український католицький університет має вповні інтегруватися до цієї стратегії і віднайти себе серед усіх дарів, які Господь нам дає. І я б дуже просив науковців УКУ зосередити свої зусилля на вивченні спадщини Київського християнства, зокрема, поза Галичиною. Ми мусимо пізнати обличчя нашої Церкви. Таке дослідження допоможе УГКЦ в її екуменічному вимірі.

Наступне завдання, чи радше прохання, – звернути увагу на душпастирське богослов’я. Не може бути живої парафії без правильно вишколених священиків, монахів, монахинь та мирян. УКУ славиться тим, що тут завжди впроваджують дуже цікаві програми. Але я би дуже хотів, щоб в Університеті була кафедра душпастирського богослов’я, щоби ми могли якісно і ефективно вносити Боже слово у наше суспільство. Людина тепер живе у новому світі, по-новому спілкується та по-іншому себе ідентифікує з Церквою, парафією, народом. Ми повинні розуміти процеси, що відбуваються в суспільстві і шукати спосіб, як промовляти до наших вірних у різних культурах. Без допомоги такої інституції, як Університет, ми цього не зробимо.

І останнє. Я би хотів, щоб усі плани здійснилися, і це будівництво славно завершилося, щоб Університет став середовищем глибокого людського і християнського виховання, щоб ця спільнота притягала до себе не лише кращих студентів та викладачів, але й жертводавців та доброчинців.

Звернуся до молоді і тих, хто почувається молодим, – не бійтеся брати відповідальність за свою Церкву. Це я кажу до себе і до всіх вас. Ми разом повинні будувати наше майбутнє. Але якщо будемо втікати від наших обов’язків, шукаючи приватної вигоди і легшого життя, ми нічого не збудуємо. Не бійтеся брати на себе відповідальність, тому що Господь Бог є з нами і Він усім допоможе.