Меню сайту
Меню сайту
УГКЦ
Київська Архиєпархія
Львівська Архиєпархія
Івано-Франківська архиєпархія
Сокальсько-Жовківська єпархія
Коломийсько-Чернівецька єпархія
Стрийська єпархія
Бучацька єпархія
Самбірсько-Дрогобицька єпархія
Тернопільсько-Зборівська архиєпархія
Луцький екзархат
Донецько-Харківський екзархат
Одесько-Кримський екзархат
Меню сайту
ЛДС СД
ІФ ДС ім.св.свящ. Йосафата
ДДС бл.Северина,Віталія та Якима
КДС
УКУ
Студити
Храм Всіх Святих
Парафія Благовіщення Пресвятої Богородиці
Медіаресурс УГКЦ
Паломник
ЧНІ Редемтористи
Парафія Зарваницької ікони Божої Матері
Читання Святого Письма
Кіріос
Біблія
Парафія Різдва Пресвятої Богородиці
Парафія Пресвятої Богородиці СДБ
Храм свв. Ольги і Єлизавети
Храм Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
Радіо Воскресіння
Парафія Успення Пресвятої Богородиці
Ближче до Бога
НОВИНИ ПАРАФІЇ
...
Поділитися в
Статистика
Пошук
| Головна » Статті » Проповіді о.Олексія Хілінського |
Трьох Святих і Неділя Блудного Сина
| Життєву дорогу блудного Сина можна схарактеризувати трьома ознаками: перебування в домі Отця, відхід з дому Отця, повернення додому Отця… Ісус Христос про перебування сина в домі Отця розповідає одним реченням: «В одного чоловіка було два сини». Найголовнішим у притчі є Образ Отця, який здалеку бачить, бо завжди чекає, не перестає любити навіть тоді, коли молодший син, який залишає його не на якийсь короткий час, а назавжди. Батько, хоча й міг протистояти відходові сина, не чинить цього. Він дозволяє йому узяти свою частку й відійти, бо до любові нікого не змусиш. Знаємо, якими були наслідки відходу сина з батькового дому. Знаємо, що він падав усе нижче, що йому ставало усе важче. Повернення до додому Отця описується в притчі так: «Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого. Життя Трьох Святих цілком є протилежністю до життя Блудного Сина: вони ніколи не покидали дім Отця, вони постійно перебували вдома Отця… Французький автор, отець Жан Рив'єр у книжці «Святий Василій — єпископ Кесарії» написав: «Св. Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Уже його сучасники називали його Великим… Він аскет з покликання і людина чину зі своєї природи… Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Бенедикта на Заході… Він аскет, єпископ, бесідник, учитель, богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу… Життя св. Василія гармонує з його наукою, або іншими словами, його наука - це відбиток його життя». Тож нічого дивного, що Церква заслужено дала йому титул Великий. Він справді Великий головно у трьох ділянках свого життя: Він Великий Архіпастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю. В часи Василія великого аріани користувались підтримкою імператорів, переслідували послідовників православного християнства. Імператор Валент (364—379) став завзятим апостолом аріанізму. Лише Василій відважився протистояти самому цісареві. Історики записали зустріч св. Василія з Модестом, префектом Преторії, запеклим аріанином, який наказав спалити з кораблем 88 священиків. Модест покликав св. Василія до себе і поводився з ним гордо й зухвало, кричав та погрожував вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповів: «Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує». Опісля Модест, звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову із Василієм, сказав: «Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасть себе захитати ніякими переконуваннями». І цісар полишив св. Василія у спокої. Григорий народився бл. 329 року, в Аріанзі, поблизу Назіанза Каппадокійського. Його батьками були єпископ Назіанзський Григорій (II) та свята Нонна. Григорій Богослов (Назіанзін) навчався в кращих школах Александрії та Афін, товаришував з Василієм Великим, проповідував проти аріан в епоху Їхнього торжества. В 361 під тиском рідних і друзів був змушений прийняти сан пресвітера, а в 372 Василій Великий, який став до того часу єпископом, переконав його зайняти кафедру в м. Сасими. Однак в 379 році смерть Василія Великого побудила Гринорія відправитися в Константинополь. Місто було цілком під владою аріан і вимагало присутності і підтримки православного єпископа. Був важкий час, Церква була без пастирів, єпископська кафедра – в руках аріан. Григорій знайшов тут не паству, але малі сліди чи рештки пастви, без порядку, без нагляду, без точних меж. Він почав проповідувати в приватному будинку, - згодом цей будинок був перетворений на церкву під іменем Анастасії, - в знак воскресіння православ’я. Тут були сказані знамениті бесіди «про богослов’я». Боротьба з аріанами проходила бурхливо, до Григорія підсилали вбивць, селяни вривались в його храм, його закидали камінням, - і потім його супротивники його ж звинувачували в порушенні суспільного спокою. Сам він пише:…Спочатку місто прийшло в хвилювання, повстало супроти мене, неначе б я замість єдиного Бога вводжу багатьох богів, бо зовсім не знали вони благочестивого вчення, не знали, як Одиниця умом уявляється троїчно, а Трійця єдинично. Своїм полум’яним словом невдовзі Григорій переміг, а наприкінці 380 року в Константинополь вступив новий імператор Феодосій і передав всі храми православним. Іван Золотоустий - вселенський учитель, один із засновників Константинопольського патріархату, блискучий оратор і релігійний полеміст. Він має почесний титул «вселенського вчителя». Крім Золотоустого цим високим ім'ям Церква вшанувала всього двох своїх діячів: Св. Василія Великого та Григорія Богослова. «Золотоустий» — це також титул, отриманий святим за надзвичайне красномовство. Спадщиною його цікавляться навіть світські науковці, літератори, а останні слова святителя на цьому світі «Слава Богові за все!», сказані у вигнанні та страшних фізичних муках, стали справжнім символом віри та незламності. Але мало кому відомо, що за освітою та фахом, якщо оперувати сучасними термінами, Вселенський вчитель і Константинопольський архієпископ був адвокатом і мав певний час адвокатську практику! Відомо, що Іоан Золотоустий народився 347 року в Антіохії (тодішній столиці Сирії) на Сінгонській вулиці, де, до речі, за переказами, певний час жив апостол Павло. В той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство. Батько Івана був значним воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, вона розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Іоана на навчання до язичницьких вчителів, перед тим зародивши синові любов до своєї віри та посіявши у його душі знання Священного Письма. Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов по шляху служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою! На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: святі Василій Великий і Амвросій Медіоланський. «Це зайняття зразу ввело Івана в бурхливу круговерть життя, і він став обличчя з тим світом неправд, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і злорадств, із яких складається звичайне життя людей і яких він не знав у мирному домі своєї благочестивої матері. Це зворотний бік життя, хоча й був чужим його незіпсованій душі, одначе дав йому можливість познайомитися з тією прірвою неправд і пороків, яка часто прикривається брехнею та лицемірством. Молодого адвоката, вочевидь, очікувало блискуче майбуття: його ораторство здобувало йому широку популярність, яка давала йому великі кошти, разом із тим відкривало дорогу до вищих державних посад. Чому Іван вибрав цей фах і чому він через деякий час покинув адвокатуру? Як уже зазначалося, його батько помер дуже рано і святий виховувався матір'ю. Молодій жінці (коли помер чоловік їй було всього двадцять років) довелося нелегко. Існує інформація, що вона змушена була постійно відстоювати в різних інституціях, в тому числі і в судах, своє право на майно. Зазіхали переважно родичі та близькі. Молодий Іван бачив усі судові поневіряння матері, що раніше тривали роками, тому, можливо, у нього і виникло ще з дитинства бажання стати адвокатом, аби відстоювати свої та людські права. Крім релігійних мотивів Золотоустий мав ще одну підставу, щоб покинути юридичну практику — це переконання відсутності соціальної справедливості у тогочасній правовій системі. Він з обуренням писав про те, що в судах того часу «виконуються закони сповнені різноманітними беззаконням і насильством». Після кількох років адвокатської практики Іван дійшов до тієї межі, коли твердо вирішив змінити світський одяг на чорне вбрання християнина. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василія, який був іноком. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов'ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять». Під впливом праведного життя свого друга Золотоустий відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 370 року), Іван назавжди зв'язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Колишній красномовець узяв на себе навіть обітницю утримання від розмов. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. По поверненню до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукопоклав Івана у дияконський сан, а коли йому виповнилося 39 років він був висвячений на священика. Тоді ж Іван став відомий пастві, як церковний оратор, бо до того звертався до неї з роздумами на релігійні теми тільки письмово. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені не оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: аби, слухаючи безмовно, виконували мовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала» 26 лютого 398 року Іван був висвячений патріархом Олександрійським Теофілом у храмі Святої Софії Царгородської у сан архієпископа Константинопольського. Святий не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, чиновники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Івана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці, де Аркадій особисто у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю. У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов'ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, Іван постійно докучав заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі. Особливо їдкі стріли його зауважень були направлені у напрямок придворних дам, які являлися до храму на службу Божу нафарбованими та просто потопали у прикрасах. Він викривав за неправедний, з погляду Християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви, що була незадовелена рішучою політикою Золотоустого по очищенню Церкви та наведенню у її житті порядку, за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі, де відмінила всі постанови Собору в Дубі. Мир запанував не надовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія, знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від Імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, його заточили під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати його з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Здоров'я Івана було підірване, і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт, чи Піціус, як тоді називалася Піцунда) він помер 14 вересня (за старим стилем) 407 року у страшних фізичних муках, але сильний духом із словами на устах: «Слава Богові за все!» Святий Іван Золотоустий, як твердять дослідники його життя, був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні.Амінь. | |
| Переглядів: 1893 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |