Меню сайту
Меню сайту
УГКЦ
Київська Архиєпархія
Львівська Архиєпархія
Івано-Франківська архиєпархія
Сокальсько-Жовківська єпархія
Коломийсько-Чернівецька єпархія
Стрийська єпархія
Бучацька єпархія
Самбірсько-Дрогобицька єпархія
Тернопільсько-Зборівська архиєпархія
Луцький екзархат
Донецько-Харківський екзархат
Одесько-Кримський екзархат
Меню сайту
ЛДС СД
ІФ ДС ім.св.свящ. Йосафата
ДДС бл.Северина,Віталія та Якима
КДС
УКУ
Студити
Храм Всіх Святих
Парафія Благовіщення Пресвятої Богородиці
Медіаресурс УГКЦ
Паломник
ЧНІ Редемтористи
Парафія Зарваницької ікони Божої Матері
Читання Святого Письма
Кіріос
Біблія
Парафія Різдва Пресвятої Богородиці
Парафія Пресвятої Богородиці СДБ
Храм свв. Ольги і Єлизавети
Храм Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
Радіо Воскресіння
Парафія Успення Пресвятої Богородиці
Ближче до Бога
НОВИНИ ПАРАФІЇ
...
Поділитися в
Статистика
Пошук
| Головна » Статті » Проповіді о.Олексія Хілінського |
Стрітення Господа нашого Ісуса Христа
| Сьогодні, брати і сестри, Свята Церква робить спогад події, що сталася в сороковий день після Різдва - Пресвята Діва принесла Боже дитя в храм, щоб, як говорить слово Боже", щоб усяка дитина чоловічої статі, первенець, був присвячений Господеві" (Лк. 2,22-23). У цей час в Єрусалимському храмі знаходилася людина праведного і святого життя по імені Симеон. Усе своє довге життя праведний Симеон очікував виконання тої обітниці, що було йому відкрито Святим Духом. Як свідчить апостол і євангеліст Лука, йому було передвіщене, "що він не побачить смерті, доки не побачить Христа ". З історії нам відомо, що праведний Симеон був у числі 72-х перекладачів Священного Писання з єврейської на грецьку мову. І саме йому дісталася для перекладу книга пророка Ісаї, як ми його називаємо, старозавітний євангеліст свідчив про те, що "Діва родить Сина, і дадуть ім'я Йому Еммануїл" (Іс. 7,14). І коли Симеон став переводити цей текст, то по людському розумінню він смутився, тому що розумів, що діва не може родити - народжує жінка. І він хотів виправити це слово, але йому з'явився Ангел і зупинив його руку, сказавши, що він стане очевидцем виконання цього пророцтва. І наступив цей час: на сороковий день після народження Христа, Діва Марія для виконання старозавітного закону приносить у храм Христа, щоб принести за нього жертву. Але тому що Йосип Обручник і Сама Діва були бідні, вони не могли принести в жертву агнця, тому їх жертвою були дві горлиці, як і наказував закон для бідних людей. Мимоволі може виникнути питання: "А яке значення для нас, людей, що живуть вже в XXІ столітті, має подія Стрітення Господнього?" Слово "стрітення" – церк. слов'янське, і в перекладі на сучасну мову означає "зустріч". Так чому ж щорічно Церква нагадує нам про цю подію? У цій події кожний з нас може бачити, що Той, Хто не мав потреби у виконанні закону - Перший виконує його. Ця подія вказує і на величезну важливість храму як місця зустрічі з Богом, як місця молитви, де і понині перебуває Господь. І разом з тим, у цій події ми бачимо і двох людей - старозавітних праведників - Симеона і Анну. Разюче, що тільки двоє людей: праведний Симеон, і праведна Анна, якій виповнилося 84 роки, і усе своє життя (вона рано овдовіла) прожила в храмі, - змогли зустріти Христа! Ні люди, ні сам храм не довідалися про пришестя Христа Месії: не розірвалася церковна завіса, не вийшов на зустріч Божій дитині первосвященик, не розкрились Святе Святих. Усе було тихо і спокійно, і лише двоє старих людей за своє святе, богоугодне життя сподобилися побачити в Дитині Спасителя світу. Їхнє праведне життя і для нас є повчальним і корисним. У земному житті кожного з нас повинна відбутися зустріч з Богом. І дійсно, для кожного з нас один раз ця зустріч уже відбулася в Таїнстві Хрещення. Але, на жаль, і про це ми знаємо з досвіду особистого життя, людина під час свого земного шляху дуже часто ухиляється від Бога через здійснення тих чи інших гріхів і часом настільки далеко віддаляється від Бога, що навіть не згадує про Нього. Суєта і земні турботи так захоплюють людину, гріх так зростається з людиною, що ми зустрічається у своєму житті не з Богом, а з дияволом; прагнемо не до Бога, а, добровільно потрапляючи в сіті диявольські, служимо не Богу, а дияволу. І тут для кожного з нас повчання. Ми повинні мати всі сили для того, щоб один раз, зустрівшись з Богом, ніколи не розставалися з Ним! Подія Стрітення Господнього так само свідчить нам про зустріч двох Завітів. Там, в Ієрусалимському храмі, відбулася ця зустріч - Старого і Нового завітів. Ми знаємо, що Старий Завіт не рятував людини, а виконував лише тільки огороджувальну, підготовчу роль. Він готував людину до Нового Завіту, створюючи деякий ритуал, побут, умови життя, що були підготовкою до сприйняття істини. Тому не випадково, старець Симеон, прийнявши на свої руки Христа, вимовляє слова, нам добре відомі, тому що вони стали словами церковної молитви, і вона повторюється за кожним вечірнім богослужінням: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром...". Ці слова Симеон вимовляє не випадково: він знає, що йому потрібно вмерти. Він умирає, як вмирає і Старий Завіт. Настає Завіт Новий. І ми є тими людьми, що повинні жити в Новому Завіті. Мимоволі можуть виникнути деякі здивування. Хтось може сказати: ми вже живемо в Новому Завіті! Два тисячоліття, як наступила ера Нового Завіту, а тут чуємо, що ми повинні жити в Новому Завіті". Історично - це дійсно так, але фактично, і про це свідчить наше життя, ми перебуваємо в Завіті Старому. Релігія Старого Завіту досить матеріалістична. Виконуй закон, і усе в тебе буде добре. Що можна робити - роби, чого не можна - не роби! І тоді Бог так зробить твоє земне життя: що у тебе будуть прекрасні поля чи пасовища, гарний будинок, родина і все інше. Так представляли своє життя юдеї. І коли що-небудь у них відбувалося не так, то виникали питання, як їм здавалося, дуже справедливе: "А хіба я не пощу два рази в тиждень? А хіба я не віддаю десятину? А хіба я не ходжу по святах у храм Божий? Так чому ж мені, праведній людині, Господь посилає такі нещастя?" Але давайте відірвемося від старозавітних так званих "праведників" і звернемося до наших реалій. От представимо людину, що прийшла на сповідь. Священик призиває його каятися в гріхах, а він відповідає: «Я пощу, і свята церковні почитаю, і за святою водою приходжу на Йордан, і паску освячую. Я весь закон виконую, - які можуть бути ще гріхи?» І тут стає очевидно, що ця людина мислить ще старозавітними мірками і живе ще в Старому Завіті. І ми часто, звертаючи основну увагу на зовнішній зміст, забуваємо про головне: не буква, а дух, насамперед , важливий і необхідний. І рятує не виконання правила, не пошуки якихось особливих молитов і не святість місця. Деякі говорять: " Піду поїду в той-то храм, де більше благодаті.!" Але хіба ми не знаємо, що будь-який храм, незалежно, де він - це небо на землі. Зараз ми звершуємо Божественну літургію. Тут, у вівтарі, на престолі присутній Сам Господь Своїм Пречистим Тілом і Животворящою Кров'ю. Що може бути ще святіше і благодатніше Христа? Де шукати нам ще більш святі місця? А ми усі прагнемо кудись, шукаємо щось, забуваючи про те, що не місце рятує нас, а ми самі повинні переродитися для свого порятунку. Головне в тому – що я повинен стати іншим, я повинен зненавидіти гріх і віддалятися від нього, я повинен жити праведно, свято, богоугодно! Якщо ми не переродимося і не відбудеться в нашому житті зустрічі з Христом, то ніхто і ніщо не зможе врятувати нас. | |
| Переглядів: 2418 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |