Українська Греко-Католицька Церква

Львівська Архиєпархія

Парафія Св’ятого Пророка Іллі

П`ятниця, 29.03.2024, 02:14 
Головна Мій профіль Вихід RSS
Ви увійшли як Гість | Група "Гості"
   
Меню сайту

Головна » Статті » Проповіді о.Олексія Хілінського

Сиропустна неділя

Мт 6 14 21

Настав час-початок духовних подвигів, перемога над демонами, всесильна стриманість, ангельська окраса, на Бога уповання. Тож узявши повну зброю хреста, ставмо спротив ворогові, мавши за нездоланне забороло віру, за щит молитву, за шолом милостиню, а замість меча Піст, що звільняє серце від усякої злоби (утр).


Якщо ти постиш, то вмий своє обличчя. В гр. тексті замість слова обличчя вжито "фантом" – маска. Якщо ти постиш, то зніми свою маску, стань собою, відкрийся перед Богом, пізнай хто ти є.

Молитва, Піст і Милостиня згідно навчання отців, їх не можна відділити одне від одного. Коли бракує чогось з цих трьох добрих діл, то несправжнім є наше християнство, щось не так є з нами.

Піст – це усунення всякого гріха (Василій Великий).

Сьогодні ми чули слова апостола Павла, що пише: "Ніч пройшла, а день наблизився. Отже, відкиньмо діла тьми й одягнімося в зброю світла" (Рим. 13,12). Милістю Божою ми знаходимося напередодні Великого посту. Протягом тривалого часу - чотирьох седмиць - Церква вела нас до сьогоднішнього дня, піклуючись про те, щоб кожний з нас міг гідно підготувати себе до цього дуже важливого, відповідального і спасенного періоду в житті віруючої людини.

Євангельським читанням про Закхея, Церква запрошувала нас прийняти Христа у своє серце, а євангельським читанням про митаря і фарисея призивала навчитися покаяної молитви в митаря. Церква нагадувала нам і про рішучість блудного сина повернутися в рідну домівку, і про зворушливу зустріч його з отцем, і усвідомлення згубності того життя, що він вів, і про принесене глибоке покаяння перед отцем. Минулої неділі ми говорили про те, що треба людині здобувати у своєму земному житті для того, щоб бути виправданим на Страшному Суді.

І от сьогодні при вступі піст, у покаяння Церква повчає нас спогадом про перше гріхопадіння праотця Адама, яким починається вся історія буття роду людського на землі; історія скорботи, страждань і нещасть, хвороби і смерті.

Не випадково нам сьогодні нагадується про ту найтрагічнішу подію, що мала місце - подію вигнання наших прародичів з раю. Якщо в минулу неділю ми говорили про Страшний Суд, що ще має бути в історії людства, то сьогодні ми з гіркотою згадуємо те, що сталося на зорі людства.

Чому Церква нагадує нам про вигнання Адама й Єви з раю? Плач Адама перед райськими дверима. Для того, щоб на їх прикладі ми пізнали весь тягар гріха і його пагубні наслідки, звернулися до покаяння як єдиного засобу спасіння від гніву і суду Божого".

Церква, щоб привести нас до покаяння, заповідає піст і повздержність в усьому як перший надійний засіб проти гріха, називаючи його матір'ю чеснот, викривачем гріхів, проповідником покаяння, життям Ангелів і порятунком людей".

Звичайно, усім нам сьогодні корисно згадати, як постили люди. Хто читав Св. Письмо, знають про життя пророка і псалмопівця Давида. Були періоди в житті цієї людини, коли він по своїй немочі і слабості тяжко грішив. Досить згадати лише один епізод, коли він, побачивши один раз красуню Версавію, загорівся до неї пристрастю. Але вона була замужем, її чоловік був воєначальник і знаходився в той час на війні. Давид наказує, щоб його перевели на таке місце, де б він обов'язково загинув. І гине чоловік Версавії. Вона стає вільною, Давид бере її за дружину. Тоді пророк Натан приходить до Давида і розповідає йому притчу: "У одного чоловіка було багато овець. А поруч з ним жив бідняк, у якого була одна єдина ягничка, що він її купив і вигодував, вона виросла разом з дітьми його. І от один раз до багатого прийшов чоловік якому потрібно було дати вечерю. Багатій, пошкодувавши віддати одну з безлічі своїх овець, вирішив забрати ту єдину ягничку, що була в бідняка".

Обурився Давид і закричав: "Хто ця людина? Я велю стратити цього негідника!" А Натан відповідає: "Царю! Цей чоловік - ти!" ( 2Цар. 12,1- 7). Важко представити, що відбувалося в цей момент у серці Давида. Можна про це судити лише по зовнішніх проявах: зі сльозами, скотився він із трону на підлогу і став ридати. І, як свідчить Св. Писання, він довгий час оплакував свій гріх сльозами покаяння. А коли тяжко занедужав і знаходився при смерті перший син, якого родила Версавія, Давид був весь у молитві до Бога. Він сам говорив: "Я їм попіл, як хліб, і питво моє розчиняю сльозами" (Пс. 101,10). Давид знав, що хвороба сина, а потім і його смерть - це Боже покарання за його гріх, і він наклав на себе строгий піст, тільки хліб і вода. Постячи за старозавітною традицією, він обсипав голову попелом, і попіл падав на хліб, а сльози падали в чашу з водою. Здавалося б, яка несмачна їжа - попіл і сльози, але як вона була спасенна для Давида.

І тут дуже доречно згадати повчання святителя Івана Золотоустого, з яким із глибини століть він звертається до кожного з нас: "Що користі, брати мої, якщо ми м'ясо не будемо їсти під час посту, але будемо заживо поїдати своїх ближніх?" Що користі обмежувати себе в їжі, якщо в нас продовжують жити ті ж самі пороки: гнів, дратівливість, заздрість, злопам’ятство, жадібність, лицемірство і т.д., і ми з ними не боремося? От від чого, у першу чергу, призиває відректися нас Церква.

Немає дороги в Отчий дім до Небесного Отця без покаяння, і це ми повинні дуже чітко усвідомити! Церква саме сорокаденний період пропонує нам як час очищення. Я хочу провести деяку паралель тим часом і подією, що відбулося ще в Старому Завіті.

Ми знаємо, що народ ізраїльський тривалий час знаходився в Єгипті. Для ізраїльтян земля єгипетська, хоч і дуже родюча, була чужою землею. Тому Господь велить Мойсею вивести Свій народ з Єгипту. 40 років народ ізраїльський йшов у землю Обітовану. Церква пропонує і нам ввійти в землю Обітовану, але не в сорокалітній період, а за 40 днів. Вдивляючись в історію Старого Завіту, ми бачимо, скільки спокус довелося перетерпіти людям під час цієї подорожі, скільки було ремствувань і невдоволень, який тривалий і важкий був цей шлях. Нам теж буде нелегко. Але якщо старозавітних людей Господь підкріплював манною небесною, то ми в зміцнення своїх духовних і тілесних сил маємо Пречисте Тіло і Животворящу Кров Самого Христа .

І нехай ніхто не тривожиться, що сили наші слабкі, що немочі долають нас, що важкий шлях і відповідальний. Ми повинні пам'ятати, що відправляємося ми в цю подорож не одні. Ми всі належимо до Церкви Христової, яку провадить - Сам Господь наш Ісус Христос. Не забуваймо і про богослужіння, що у Великому пості відрізняються від богослужінь цілого року і мають величезний психологічний вплив на людину.

Пора прокинутися зі сну, бо ближче тепер до нас спасіння. Відкиньмо вчинки темряви І зодягнімося у зброю світла. Поводьмося чесно, не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах, але вдягніться у Господа Ісуса Христа. І не дбайте про тіло в похотях (Рим. ІЗ. 11-14).

Каже сьогодні Господь: Коли ти постиш, то зніми з себе маску!

Аудіо проповідь

Категорія: Проповіді о.Олексія Хілінського | Додав: Administrator (26.02.2012)
Переглядів: 1398 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]