Закхею злізай чим скоріше, бо сьогодні я маю бути у твоїм домі.

З досвіду нашого духовного життя, ми знаємо , що Свята Церква задовго до важливих подій, що відбуваються в церковному році, починає готувати до них своїх вірних. І, незважаючи на те, що до настання Великого посту ще чотири неділі, для того, щоб піст був для нас сприятливим і спасенним, задовго до його настання, уже сьогодні, Церква євангельським читанням готує нас до цього дуже важливого часу. Чому так? Тому що Церква має глибоке психологічне прозріння людської душі, вона знає, що на жаль, усі ми не можемо швидко переходити від одного стану до іншого і занадто довго "рухаємося" по інерції.

Сьогодні ми чули оповідання апостола і єв. Луки, про те, як Господь наш Ісус Христос проходив через Єрихон (Лк. 19; 1-10). І нині це місто знаходиться недалеко від Єрусалиму і Йорданської пустелі, де було Водохрещеня. Коли Христос входив у місто, Його як звичайно оточували не тільки найближчі учні і ті хто прагнув почути і побачити Його, але і старійшини юдейські, книжники, фарисеї для того, щоб спіймати Христа на якій-небудь невідповідності Його навчання зі старозавітним законом.

У Єрихоні жив Закхей і як про нього говорить Євангелист, "начальник митарів і людина багата". Ми знаємо, що митарі - це збирачі податків, по-сучасному - податкові інспектори, а Закхей був начальником податкової інспекції. Податки збиралися не на користь юдейської держави, а на користь поневолювачів - Риму. І тому ті, хто збирав ці податки, були дуже зневажувані і ненависні серед простого народу. Та й митарі часто зловживали своїм положенням і брали з надлишком, більше, ніж треба було, і це так само викликало стосовно них і роздратування, і гнів. Я не випадково про це нагадую: мені б хотілося, щоб у вашій свідомості зараз ясно став образ цієї всіма не любленої, зневажуваної людини, що мала таке прекрасне ім'я Закхей, що в перекладі означає "доброту", "милість" "праведність", "справедливість".

Якою нісенітницею є це ім'я в контексті його життя, з яким гірким глузуванням люди думали про те, як ця людина названа і як він живе. Усі люди, що були ним принижені, знедолені, окрадені, гноблені, імовірно, вимовляли його ім'я, приймаючи його як образу, як глузування: як можна таку людину назвати таким ім'ям, зробити його знаком таких великих, святих речей як праведність, справедливість, коли все його життя - знущання над справедливістю, коли все його життя - служіння мамоні неправди?

Як бачимо, життя його зовсім не відповідало імені. Євангеліст свідчить, що, займаючи таке високе положення, ця людина була дуже малого росту. Але він чув про Христа і знав, що проходить Великий Пророк, Що робить чудеса, і Який приніс зовсім нове, несподіване навчання про Бога, про відношення людини до Бога і до людей. І в Закхеї народилося щире бажання побачити Христа. Розуміючи свою гріховність і недостоїнство, він ніколи б не насмілився підійти і поговорити з Христом. Єдине, про що Закхей міг мріяти - так тільки лише про те, щоб хоч краєчком ока свого побачити Вчителя. Але він так само розумів, що через людей, йому, людині низького росту, це буде неможливо. І тоді він зважується на сміливий для нього вчинок: забігає вперед юрби і піднімається на дерево, сподіваючись відтіля побачити Христа. Це важко собі представити: людина, що займає таке високе положення в суспільстві, якого хоч і не любили, але боялися, раптом, як хлопчисько, залазить на дерево, забувши про важливість і солідність, не думаючи про те, що він смішний, схожий на клоуна, і, що над ним можуть сміятися люди. Але тут відбувається щось несподіване: Христос не проходить мимо, але підходить до дерева і зупиняється на подив усієї юрби і самого Закхея. Перше відчуття митаря - найбільше щастя, що він ще кілька митей зможе дивитися на Христа, у нього й у думках не було, що Господь звернеться до нього.

Той чиє життя було в такій суперечності з його ім’ям раптом виявився віч-на-віч з Христом. Він захотів Його бачити і для цього не побоявся піддатися знущанню, глузуванням своїх співгромадян.

Христос, проходячи мимо, як говорить Євангеліє, його бачить; хіба Він не бачив інших людей? Звичайно, бачив! Але в той момент Христос глянув у глибини цієї людини і побачив, що не дарма він названий святим ім'ям справедливості, праведності... бо побачив, те що в цій людині було десь закрите - затемнене всім його життям;

"Закхей! зійди скоріше, тому що сьогодні потрібно Мені бути в твоїм домі" - сказав Ісус. Що в цей момент відбувалося в душі і серці цієї грішної людини? Ціла гама почуттів переповняла його - з одного боку, радість, захват, подив; з іншого боку - страх, усвідомлення свого негідності: до нього, грішника, прийде Сам Христос! І Христос в цей вечір прийшов у його дім. І що ж відбувається з Закхеєм? Він відкриває своє серце Христу і приносить покаяння за все своє життя(.Що в людей не можливо то можливо в Бога. ..багатий юнак.....)

"Господи! половину маєтку мого я віддам жебраком, і, якщо кого чим скривдив, віддам учетверо" . Закхей прекрасно знав, скільки зайвого набрав у своєму житті, і тепер, обіцяючи віддати вчетверо більше, він розуміє, що в нього нічого не залишиться, він розориться. Але яке переродження відбувається в його серці і душі: він навіть жебраком готовий стати заради Того, Що прийшов до нього, з Яким він може говорити і спілкуватися!

І коли Закхей вдивився у свого Спасителя, побачив у Ньому повноту людської величі, нескінченну могутність і нескінченне милосердя, невблаганні правду і праведність, довгі роки неправедного життя раптом, як пил, розлетілися, і залишилася перед Христом дійсна, справжня людина, здатна на покаяння, здатна сказати, що, якщо він чим скривдив кого б то не було, досить тій людині прийти і зажадати виправлення неправди: він в четверо йому поверне; чи, якщо він кого-небудь принизив чи оббрехав, - він сповна направить кривду і несправедливість , бо повірив у Христа; повірив у себе самого, повірив у людську велич, святість і диво людського покликання; відчув, що бути таким, яким він прожив всі роки свого життя, - негідно;

Він захотів вирости, як говорить сьогоднішнє Послання, у повну міру росту Христового, вирости в людину. Через віру він дійсно став сином Авраама...

Господь промовляє : "Нині прийшло спасіння дому цьому, тому що і він син Авраама, бо Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те що загинуло" .

Спасіння цього дому наступило тому, що грішна людина сьогодні переродилася, очистився і став, якщо хочете, святим. Це дуже важливо для нас,бо Свої слова Господь звертає не тільки до митаря, але і до кожного з нас.

Але повернемося до Закхея. Для того щоб побачити Христа, він залазить на дерево, піднімається над землею, як би відривається від неї, хоч і не на багато, але це було необхідно, щоб побачити Спасителя. Для нас у цьому полягає корисний урок. Якщо ми у своєму житті, подібно Закхею, хочемо побачити Христа, то і нам треба відірватися від землі, відірватися від усього, що притягає і прив'язує нас до неї; відірватися від тієї заземленности і гріховності, якою усі ми заражені.

Є і ще один момент, що ми повинні з користю для себе усвідомити. Закхею юрба заважала зустрітися з Богом, так і нині ця ж сама юрба заважає нам , намагається загородити від нас Спасителя. І цією юрбою часом бувають наші близькі родичі. Але що ж зробив Закхей? Він піднявся над нею. так само і ми повинні піднятися над юрбою, не боячись, як про нас будуть говорити, що про нас будуть думати, ми не повинні звертати на це увагу - як Закхей. Ми повинні забути, як і що можуть про нас подумати інші. Головне для нас - як і що про нас думає Господь! Це нас повинно турбувати.

Образ митаря Закхея дуже і дуже повчальний для кожного з нас. Якщо ми так само будемо прагнути Христа, то, звичайно, Христос обов'язково ввійде в наш дім. Але тут виникає питання, що є цим домом? цей дім - всередині кожного з нас. І ним є наше серце, і саме туди ми можемо запросити Христа, приготувати серце ми можемо, тільки очистивши його щирим покаянням таким , яке приніс Христу Закхей.

Готуючись до вступу у Великий піст, кожний з нас повинний задуматися над образом Закхея-митаря; задуматися для того, щоб так само зустрітися з Христом і ніколи не розставатися з ним. А те, що Закхей ніколи не розставався з Господом після цієї зустрічі, свідчить традиція Церкви: уже після Воскресіння Христа колишній митар був рукоположений ап. на єпископа і присвятив усе своє життя служінню Господеві, Якого він один раз зустрів і ніколи вже не захотів розставатися з Ним. Так і ми з вами: зустрівши Христа, прийнявши Його у своє серце, повинні зробити все, щоб не розставатися з Ним, у надії і сподіванні на милість Божу, що Господь ніколи не залишить нас.

Що ж нам заважає пройти тим же шляхом?. Закхей для нас є прикладом людини, що здатна перебороти зло, яке затримує нас на шляху життя. Але ми ще осліплені : марнославством, страхом перед судом людським. Лицемірна людина, по слову Івана Ліствичника, це людина, що Бога не боїться, а перед людьми тремтить і плазує; хіба ми не такі? Хто з нас, для того щоб віч-на-віч стати перед Христом, здатний, як Закхей, поставити себе в таке положення, у якому всі його осміють? Як рідко ми буваємо досить мужні, щоб віч-на-віч зустріти глузування і наругу! Закхей цього не побоявся; і от що він нам говорить: не бійся людського суду, не бійся глузування, не бійся!.. Не будь осліплений обличчями, безліччю облич людей, подивися на єдиний лик, що є справді людський лик - лик Христа, твого Бога і твого брата по людству, твого Спасителя вдивися в Нього і відкрий Йому двері у своє життя, серце, розум! Відкрийся Йому до кінця! Відкрий свій дім, своє серце, свій розум: Закхей не тільки переборов страх перед людьми, але дав слово виправити своє життя, що він виконав, - от друге його нам наставлення... Якщо ми хочемо стати дітьми Авраама, тобто дітьми віри, ми повинні бути готові виправити життя , як зробив це Закхей...

Вдумаємося у цей образ, як у минулу неділю ми вдумалися в образ Вартимея-сліпца, переборовши сліпоту, стати вільними людьми - не рабами своєї сліпоти, не рабами свого страху, не рабами будь-якої людини, що захоче нас взяти в полон, не рабами того, що нам належить, що ми придбали, чим ми начебто володіємо, і що насправді нами володіє, - і станемо вільними, і ступимо один крок далі в глибини Царства Божого, у радість повноти життя, повноти міри росту Христового.

Будь Закхеем, що вчора був митар, а сьогодні став щедрий: все принеси в дарунок Христу щоб виявитися тобі великим, добре побачити Христа, хоча малий ти віком тілесним (Свт. Григорій Богослов).

Ніщо не може зрівнятися з цим благом, ніщо так не виражає наших людських властивостей, як милосердя. Благодіяння приносять вигоду і користь не стільки приймаючим, скільки тому що подає, (Свт. Йоан Златоуст).

Милосердя і добродійність якщо живуть в людині, то обожнюють її й творять по подобі Всеблагого. Який же кінець обіцяний- блаженне життя, що не престає і не гине... (Свт. Григорій Нисский)

Дай Боже, щоб наступаючий Великий піст був для нас сприятливим і спасенним. А щоб це було так, будемо, якнайчастіше згадувати Закхея і додавати всі зусилля, щоб і наше життя стало схоже на його обновлене життя. у нашому шуканні Бога, у нашому бажанні постійно бути разом з Ним. Церква вірує в те, що ця грішна людина, що принесла покаяння, сьогодні має бути перед Престолом Божим, щоб молится за нас, і допоможе нам у нашому нелегкому служінні Богу і людям, щоб, прийнявши Христа у своє серце, ми жили ним, були з Богом не тільки тут, на цій землі, але і перебували з Ним у віки вічні. Амінь.