Ця історія зробила надзвичайне враження на давньохристиянську Церкву. Думали, що ця жінка була язичницею з Кесарії Филиппійскої. Євсевій, великий історик церкви (близько 300 р. по Р. Х.) повідомляє, що згідно з переданням ця жінка воздвигнула у своєму рідному місті статую Христа в ознаменуванні свого видужання. Говорили, що ця статуя стояла там і до часу імператора Юліана, який хотів відновити поклоніння язичеським богам, зруйнував цю статую, а на її місці поставив свою, але його статуя була зруйнована громом небесним.

Сором і трепет жінки ґрунтувалися на тому, що за законом вона була нечиста (Лев. 15,19-33). Її кровотеча ізолювала її від суспільства. Саме тому вона не підійшла відкрито до Ісуса, а підкралася в юрбі до Нього ззаду; і тому питання Ісуса про те, хто доторкнувся до Нього, так приголомшив її. Одяг усіх набожних юдеїв був прикрашений по краях китицями, у чотирьох розташованих по краях китицях була вставлена синя нитка (Числ. 15,37-41; Утор. 22,12). Щораз , коли юдей вдягався, вони повинні були нагадувати йому, що він належить до обраного народу і зобов'язаний виконувати Божий закон. Пізніше, коли життя юдеїв було в постійній небезпеці, вони носили ці кисті на нижній білизні. Юдеї і сьогодні ще дотримуються цього обряду і носять кисті із синьою ниткою на шалях, що вони накидають на плечі і голову під час молитви. Але в часі Ісуса їх носили ще на верхньому одязі, і до однієї з цих китиць доторкнулася хвора жінка.

Марко говорить, що ця жінка "багато потерпіла від багатьох лікарів, витратила усе, що було в неї, і не одержала ніякої користі", а стан її навіть погіршився (Мк. 5,26). Лука як лікар не приводить цих слів, тому що не хоче засуджувати лікарів. Цікаво відзначити, що з того моменту, як Ісус виявився віч-на-віч з цією жінкою, начебто нікого, крім Ісуса і жінки, не було. Але все це відбулося серед юрби; але юрба забута й Ісус говорить з жінкою так, начебто у світі була тільки вона одна.

Вона ж була бідною нікому не потрібною страждальницею і саме цій нікому не потрібній жінці приділив Ісус всю свою увагу. Ми готові прикріплювати до людей ярлики і відноситися до них відповідно до того положення, що вони займають у суспільстві. Для Ісуса ж не існувало ніяких штучно начеплених ярликів. - вони були для Нього стражденними душами. Любов ніколи не оцінює людей у залежності від їхньої ролі в суспільстві. Майже всі люди порахували б, що ця хвора, нечиста жінка з юрби навіть не гідна їхньої уваги. Для Ісуса ж вона була стражденною жінкою, який потрібна допомога, і тому Він, як ми бачили, зовсім забув про юрбу і приділив їй всю свою увагу. "Бог любить кожного з нас так, як би Він любить тільки нас".
В другій частині сьогоднішньої Євангелії також звучить радість після смутку, Лука тонко зображує трагічність смерті дівчинки. Це почуття збільшилося наступними обставинами:
а) вона була єдиною дочкою в батьків. Про це говорить єв. Лука: згасло ясне світло батьків.
б) їй було всього дванадцять років. Це значить, що вона саме стояла на порозі зрілості, на Сході діти розвиваються швидше, ніж на Заході. У цьому віці вона, можливо, вже мріяла про заміжжя. І от зоря життя раптово звернулася в ніч.
в) Яір був начальником синагоги, тобто він був відповідальний за синагогу і за проведення богослужінь. Він досяг найвищого положення і поваги в очах своїх одноплемінників, був, безсумнівно, заможною людиною, що приклав чимало зусиль, щоб піднятися по суспільній драбині і задовольнити свої земні амбіції. І раптом життя, що дало йому щедрою рукою все можливе, здавалося було готове відняти в нього - як це часто буває - найдорогоцінніше.

Уся ця історія перейнята сумом життя. Уже прийшли плакальниці в будинок. Запросити платних плакальниць було знаком поваги до померлого, і люди ніколи не зневажали цим звичаєм. Дівчинка вмерла. Усі в цьому впевнені. Ісус повернув дівчинці життя. Необхідно відзначити дуже практичний момент. Ісус повелів відразу ж дати дівчинці поїсти. Може бути, Він думав при цьому більше про матір, ніж про дівчину. Настільки різка зміна болю, викликаного смертю дочки, радісним шоком від її воскресіння могла викликати в неї крайнє нервове виснаження. Щоб врятувати людину, важливо зайняти її чим-небудь. Може бути, що Ісус у Своїй чуйній мудрості, що настільки добре знала людську природу, хотів дати жінці заняття, щоб заспокоїти її.

Але ще більший інтерес представляє для нас у цій розповіді Яір:

1) Він явно був людиною, що зміг придушити своє самолюбство. Він був начальником синагоги. І двері синагоги вже закривалися для Ісуса, якщо вони ще не зовсім закрилися для Нього. Яір ймовірно не обожнював Ісуса і, напевно, вважав Його порушником закону. Але, коли в нього виникла гостра нужда, він упокорився і звернувся по допомогу до Ісуса.

У знаменитій "Пісні про Роланда", Роланд лицар імператора Карла Великого, під час його іспанського походу в 778 р. із всім ар'єргардом був оточений і знищений сарацинами в Ронсевальскій ущелині. У Роланда був ріг Оліфан, віднятий ним у велетня Ятмунда, звук якого було чути за 48 км. Звук його був настільки сильний, що при ньому птахи падали на землю мертвими. Олівьє, друг Роланда, благав його затрубити, щоб імператор Карл почув, повернувся і допоміг ім. Але Роланде був занадто гордий, щоб просити допомоги. А його воїни один за іншим упали в битві, і, нарешті, залишився в живих він один. І лише тоді, умираючи напружив він усі сили і затрубив у ріг, і Карл Великий, почувши його звук, поквапився назад на допомогу Роландові. Але було вже пізно - Роланд був мертвий, тому що він був занадто гордий, щоб вчасно просити про допомогу.

Легковажні вважають, що вони самі є хазяїнами свого життя. Але люди лише тоді стануть причасниками чудес і милосердя Божого, якщо вони придушать своє самолюбство і смиренно визнають своє безсилля самостійно домогтися усього. Тому люди повинні звернутися до Бога і відкриваючи перед Ним свої нестатки. Просіть і дане буде вам, але без цього не можна розраховувати на те, що що-небудь буде дано.

2) Яір, безсумнівно, був людиною віри. Які б не були його особисті почуття, він не зовсім солідаризувався з голосіннями жінок-плакальниць: і він і його дружина ввійшли в кімнату, де лежала дочка. Він уповав на чудо. Душа його, безсумнівно, вагалася: "Зрештою , ніхто не знає, що може зробити цей Ісус". І ми не знаємо усього, що може зробити для нас Ісус. Але в найпохмуріші дні ми можемо уповати на Його незбагненні скарби, невичерпне милосердя і непереможну силу.