Сьогоднішня Євангелія розповідає, що коли Icyс разом з учнями вийшов на берег в Герасин-краю, що проти Галилеї, вийшов йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Побачивши Ісуса він закричав, припав йому до ніг і сказав сильним голосом: „Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!"

Дивна річ! Ісус тільки що вийшов на берег, до біснуватого нічого не говорив, а він просить його,щоб він його не мучив. Цілком слушно можна сказати, що цю людину, опутану злим духом мучило її також і її власне сумління. Крім ангела-хоронителя, дав Господь людині ще другого невідступного товариша - її сумління. Ми не раз чули в нашій душі якийсь голос, що відзивається при кожному нашому вчинку. Як діло добре, то той внутрішній голос хвалить нас, заохочує, дає нам вдоволення по його виконанню. Коли ж діло зле, то голос сумління остерігає нас перед ним. Якщо людина не слухає голосу сумління, довершує поганий вчинок,то чує тоді викиди сумління. Це є першою карою за гріх.

Немило є людині, коли хтось пригадає їй давніші погані вчинки, але з бігом часу людина про це забуває. Але від свого сумління людина не може нікуди утекти. Де б вона не була, голос сумління завжди про себе дасть знати. Сумління не дає людині спокою навіть і вночі. Сон раз-у-раз пригадує їй злочин, людина не раз серед ночі зривається ціла вкрита холодним потом. Внутрішній голос сумління мусить людина завжди слухати. Коли людина його слухає,то ніколи не допуститься гріха, хочби навіть у своїй свідомості зробила щось проти закону, Бог їй того не почислить за гріх, бо вона робила це так, як говорило їй сумління. Тут мається на увазі те, коли людина не знає, як їй правильно поступити, або сумнівається, повинна йти за голосом сумління. Сумління ніколи не приведе людину до тяжкого гріха. Адже наше сумління остаточно вирішить: про наше спасіння чи осудження. Суд наш посмертний, як і страшний відбудуться на підставі нашого сумління, то значить, що за вину признає нам Господь Бог все те, що нам сумління представляє. Заслугою для нас буде все те, що нам поручало сумління як добре і приємне Богові.

Грішник буде суджений тричі: перший раз через голос сумління в своєму дочасному житті, другий раз в хвилині смерті і третій раз на страшному суді. Всякими способами старається людина забити в собі той голос. Вона шукає товариство людей, подібних до себе, щоб там, серед гучних забав прогнати від себе ці закиди. Але надаремно, бо серед найбільшої забави пригадує собі свій гріх і страх проймає її.

В п'ятій книзі Мойсея написано: "Якщо не будеш слухати заповідей, то Господь вложить страх до твого серця. День і ніч будеш боятися і сам собі не будеш довіряти". Апостол Павло виразно говорить в листі до Римлян: „Сум і страх найде душу людини, що зле робить".

Найтяжчими муками на світі є викиди сумління. Бувало так, що люди, які не могли перенести викидів сумління закінчували життя самогубством. Значить Бог не завжди чекає з карою після смерті, карає і в тому житті, і такою карою є викиди сумління. Коли книжники і фарисеї привели до Ісуса жінку, пійману на чужоложстві, поставили її посередині і кажуть: «Учителю,цю жінку піймано саме тепер на перелюбстві. Мойсей у законі велів нам таких каменувати. А ти що кажеш? Ісус підвівсь і каже до них: „Хто з вас без гріха, нехай першим вкине в неї каменем!" Почувши те, вони стали виходити один по одному, тому що були засуджені сумлінням.

Грецький імператор Константин мав брата Теодозія,якого наказав патріарху Павлу насилу висвятити в диякони. Після того не раз він причащався з його рук. В 639 р. наказав його вбити, як конкурента по владі. Після того постійно його бачив у сні: вбитий брат являвся йому у сні з чашею своєї крові, з якої йшов дим,подаючи її імператору і говорячи: „Напийся брате моєї крові". Не маючи спокою від таких видінь він переселився в Рим, пізніше залишив жінку з дітьми і відправився на захід. Тільки смерть, він був вбитий, припинила Його страждання.

Ми повинні бути завжди в згоді з своїм сумлінням. Погодитися з своїм сумлінням ми зможемо тільки через тайну покаяння...