Ап. Павло до Колосян пише: „Терплячи один одного і прощаючи один одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол.3.13-14).

  Кожна людина в своєму житті зазнала багато прикрих хвилин. Часом так буває, що людина, яку ми любили, яка являється нашим товаришем повелася з нами дуже погано. Від неї ми нічого такого подібного не чекали. В нашому серці до такої людини зароджується гнів. Здається, що ми ніколи їй цього пробачити не зможемо. Це є понад наші сили. Як нам тяжко би не було, яким великим не було би наше горе, якщо нам не є байдуже наше вічне життя, ми повинні пробачити нашим ворогам. Непрощення - це є відкинення Божого милосердя щодо нас. Скільки разів ми приступаємо до Тайн Покаяння і сповідаємося з тих гріхів, які ми багато разів поповнили. Надіємося, що Господь Бог нам простив в особі священника. Господь Бог нам прощає, але з одною умовою, якщо ми прощаємо нашим ближнім. Тому Ісус Христос нам нагадує: „Простіть, і вам проститься. Дайте і вам дасться... Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють"(Лк.6.38).

  З людської сторони дуже тяжко прощати, але що в людини є неможливим, то в Бога все можливе. Просіть в Ісуса Христа, щоб Він вам допоміг, щоб ви могли прощати. Якщо цього ми не зробимо то ми лицеміримо: одне говоримо, а інше виконуємо.

ПРИКЛАД.

В житті св. Івана Милостивого є таке оповідання: „Був в Олександрії один вельможа, який не дивлячись на прохання того святого, не хотів і чути про прощення своєму ворогові. Одного разу святий запросив його прийти в свою домашню церкву на св. Літургію. Цей вельможа прийшов. В церкві нікого не було крім того святого, а на клиросі був тільки один співець, якому вельможа став допомагати в співі. Коли вони почали співати "Отче Наш", заспівав і святий, але раптом він замовчав сам і зупинив співця, так що вельможа проспівав сам слова молитви: „І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим..." Тут святий повертається до того вельможі з коротким зауваженням: „Дивися сину мій, в який страшний час і що ти говориш Богові прости мені, як і я прощаю... "Чи правду ти говориш? Чи прощаєш ти?" Ці слова так сокрушили цього вельможу, що він в той же день помирився з своїм ворогом.

Ви чули, говорить Ісус Христос, що було сказано: люби ближнього свого і ненавидь ворога свого. А Я вам кажу: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас". Коли хтось молиться за своїх ворогів, то він може бути певний, що він заповідь Ісуса Христа: люби ближнього свого, як самого себе виконав на 100%.

Ап. Іван говорить: „Коли хтось каже: Я люблю Бога, а ненавидить брата свого, той неправдо мовець" (Ів.4.20). Непрощення не тільки є шкідливе тим, що вбиває життя душі, але і скорочує життя тіла. Людина яка довший час гнівається з своїми ближніми стає психічно хворою: дуже легко заводиться, злиться, відчуває біль в області серця, пропадає апетит. Тим самим скорочує собі життя. Нищить в своїй душі плоди Святого Духа: ніжність, покірність, лагідність. Стає злою і жорстокою. Те, що ми називаємо нелюдяністю. Нелюдяність це вже є передумова пекла. Таким чином, як хочеш осягнути небо - прощай всім від душі, щоб і тіні не осталося від неприязності: терплячи один одному і прощаючи один одному.