Кожного року на початку осені ми сумуємо з приводу мученицької кончини Іоанна Предтечі — усікновення його чесної глави. Про Святого Пророка Іоанна віщував пророк Ісайя, що він прийде приготувати дорогу грядущому Господу. За свідченням святого євангеліста Луки, народження Пророка й Хрестителя Іоанна було сприйнято всіма близькими людьми з радістю і надією на спасіння. 

Погляньмо, брати й сестри, на лик великого угодника — Предтечі та Хрестителя Іоанна. Про нього Сам Христос говорив, що з усіх народжених на Землі він — найбільший. Він суворий подвижник. Життя його — суцільний подвиг. Він носить тільки необхідний одяг, покриваючи своє тіло шкірою верблюда й підперезаючись широким поясом. Живе в пустелі. Харчується тільки диким медом і акридами. Він не п’є вина. Він у подвизі усамітнення готує себе для великої справи — приготувати серця й уми людей до прийняття Христа Спасителя. Бог благоволив вибрати Предтечею обіцяного Месії саме його — великого Пророка, сильного духом подвижника, земного ангела, світоча Світла, ангела у плоті.

Предтеча Іоанн з усією ревністю проповідує покаяння, запальним своїм словом навертає уми й серця заблудлих іудеїв, викриває в гріхах і пороках як простих людей, так і сильних світу цього; тих, хто покаявся, хрестить у водах Йордану. Він, викривач неправди, мученицьки постраждав за правду. Церковна іконографія у так званому Деісусному чині зображає Предтечу першим, після Богоматері, яка стоїть поряд із Христом Спасителем, Царем Слави, в постійній молитві за світ і людей. Він — останній пророк Старого Завіту й перший пророк-мученик Нового Завіту, найближчий друг Христа.

Церква вірить в його молитви і звертається до них. Коли ми, віруючі, відзначаємо те чи інше християнське свято, молитовно вшановуємо того чи іншого Божого угодника, ми не тільки віддаємо йому хвалу і прохання, але й намагаємося, чи, принаймні, повинні намагатися наслідувати його. Кращим даром святому, якого прославляємо, буває наше прагнення наслідувати чесноти його, наслідувати його віру, надію і любов.

У чому ж, брати й сестри, ми можемо наслідувати найбільшого з усіх народжених? Перш за все, потрібно просити його молитовної допомоги у справі нашого вдосконалення, вникаючи у життя, подвиги і святість великого Предтечі. Ми не можемо бути ангелами у плоті, бо ми дуже слабкі й немічні. Але ми можемо боротися, як боровся він, живучи в пустелі, зі своїми порочними думками.

Слово Боже говорить, що від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюби, любодіяння, лжесвідчення, хула. Ми будемо спадкоємцями Предтечі, якщо боротимемося зі своєю гордістю. Гордість скинула ангелів з неба в пекло. Вона принижує й губить кожну людину. Борячись з нею, необхідно виховувати в собі смирення Предтечі, бо воно возвеличує і рятує людину.

Наслідуючи великого Предтечу, необхідно стримувати свій язик, просити Бога, щоб Він поставив сторожу устам нашим, щоб з них не виходило ні слова роздратування чи осуду, чи порочного міркування, чи прокляття. Усякому зусиллю людському до добра і благочестя сприяє допомога Божественної благодаті й допомога прославлених Церквою святих угодників Божих.

Нехай же молитовне заступництво і допомога найбільшого Пророка Божого, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна допоможе нам відкинути спокуси пітьми і приєднатися до сил світла, щоб достойно і праведно славити трисвяте ім’я Боже і святих Його угодників. Амінь.

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоняються різдву твоєму.



Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.



Євангеліє від Марка 6, 14-30
В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали. 

Проповідь

„То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих” (Мр 6,16), так виразився Ірод про діяльність Божого Сина, вважаючи його за Івана.

Яка чудова історія з головою св. Івана Хрестителя, що ми почули в короткій євангельській розповіді. Чому? Не тому чудова, що цар жорстоко поступив, а тому, що відсікаючи мечем голову святого мужа, вчинив його учасником вічного щастя. Тим самим показалася безстрашність пророка і, що для нього вмерти тілом, означало жити вічно з Богом. Це приклад усім нам, щоб з любов’ю до Бога стерегти його закону і допомагати ближньому у спасінні.

Голова, як дуже відповідальний орган тіла, бо тут міститься зір, слух, нюх, мова, смак й слід сказати дотик. Тіло може жити без руки, без ноги, без легеня або нирки, можна знайти ще й інші члени, без котрих трудно тілу, але життя можливе, а ось без голови – смерть. Що, ця свята голова зробила злого Іродові, що він приказав катові відділити її мечем від тіла та спричинив Предтечі смерть? Мабуть - очі пророка бачили негідне життя Ірода; вуха чули погані розповіді про царя; розум оцінював його нечестиву поведінку; а тоді вуста накликували царя до благочестивого способу життя. Про що йшлося? - „Не личить тобі мати жінку брата твого”, - просив Іван Ірода. Бо вона не твоя жінка, а братова, тому поверни її йому. Не личило цареві кривдити свого брата, хизуючись своїм положенням; не годилося Іродіяді шукати слави, достатку та значення, стаючись незаконною жінкою, порушуючи закон Господній. Такою ціною не можна виправдати гріховного життя царя та нечестивої жінки. Не знаємо, чим мотивувала свій відхід ця жінка від законного чоловіка? Можна здогадуватися, що бажала влади, багатства й значення у знатних кругах, а не краса чи мудрість царя захопили її. Святий Іван Золотоустий перестерігає: „Жінко, яка тобі користь від золота? Щоби показатися гарною й благочестивою? Але це не додає краси твоїй душі. Будь прекрасна душею, - тоді будеш приємна і тілом” (св. І. Золотойстий, Бесіда на слова пророка Давида Пс 47,17). Не сподобалося цій нечестивій жінці, що пророк закидав її сумлінню про грішне життя, бо полюбила більше гріх, як правду та ближнього. Бажала радше смерті святого мужа, як послухати його доброї поради, щоб відступити від гріху. Святий мешканець пустині керує погляд на душу, котра дає красу смертному тілу, бо тіло є немов кінь в руках погонича. А людина, що топиться у гріхах, не бажає про це чути. Такій людині миліші голоси гріховні, як правда та духовне добро. І все це сталося під час святкування дня народження Ірода, коли усі забавлялися. Це пересторога нам усім, щоб на різних забавах поводитися гідно, не тратити розуму через оп’яніння, але знати міру й час, щоб не попасти у сіті диявола.

Дійсно, голова святого пророка була цінніша за всяке золото, брильянти чи інші коштовності, але її просила дочка Іродіяди не з тієї причини, а тому, що не хотіла чути голосу докору за своє негідне життя. Для нас повинно бути радістю, коли хтось уболіває за наш духовний стан і таким відважним особам потрібно дякувати, що допомагають відкрити нам наші помилки життя, а не судити їх або несправедливо вбивати їх у нашому серці. Ірод ніби „засмутився”, коли почув про те, що його просила танцівниця - голови пророка. А св. І. Золотоустий вважає: „Не вбивство пророка смутило його, але страх перед народом, ... не почування благоговіння: коли б так, то він не посадив би Івана в темницю” (св. І. Золотоуст.,: „Про танець Іродіяди і усікновення ...”). Святий Іван Хреститель втратив голову з любові до Бога, посвятив своє життя служінню Творцеві та людям, виявляв свою велику любов до Господа та ближнього. А Ірод втратив голову ради своїх амбіцій, прив’язання до гріху та людського ока. Він боявся правди про себе, бажав чути тільки добрі слова в свій бік, але не здорову та праведну критику. Це йому повинно було допомогти, щоб змінити своє життя на краще, але він не прислуховувався до правильної поради.

Історія іродів повторяється до нашого часу, коли велике число могутніх цього світу не бажають чути правди, що не хвалить їх способу правління чи життя. З іншого боку вбачається теж, страх могутніх перед правдою, котру вони хочуть заглушити в якийсь спосіб. І часто розв’язують це питання, навіть, способом позбавлення життя такої особи, щоби не чути голосу правди. Скільки у нашій самостійній Україні загинуло таких осіб від куль та катастроф, що були в якийсь спосіб причетні до різних подій!? Ірод це зробив вочевидь, ми багато справ зв’язаних із вбивствами дізнаємося після смерті, коли будемо суджені усі...

Дорогі брати й сестри! Для нас ця історія смерті святого пророка, про котру ми роздумували, повинна принести значну користь. Насамперед, потрібно уболівати за добре своє християнське життя, а також, молитися за ближніх, особливо тих, хто знаходиться на високих посадах. Не спішитися осуджувати ближнього, тому що не знаємо всіх обставин, але, коли маємо переконання про чинене зло і можливість про це сказати, звернімо лагідно увагу такій особі. Тут не йдеться тільки про таких, хто урядовець, але стараймося допомогти кожному ближньому, а не просто вкусити його. Коли звертаємо увагу, приготуймося до цього заздалегідь через молитву й добре ставлення до цієї особи, а тоді покірно представмо наше бачення. Хай святий Іван Хреститель дає нам відваги та мужності; випросить рівноваги й розуму у нашому спілкуванні з ближніми, щоб їх не ображати, а допомагати.

Владика Ігор (Возьняк)

Львів, 2006