"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо"
(Тропар утрені).

( Мр. 8,34 — 9,1)

Стомлений довгою дорогою подорожній зупиняється для відпочинку десь у тіні, під деревом. Ось такий відпочинок пропонує Церква в неділю хрестопоклонну подорожньому, що йде дорогою Великого Посту, виносячи на середину церкви хрест, щоб усі віруючі, стомлені постом, відпочили під благодатною тінню цього дерева.

Великий піст - це смутний спомин страждань Христових. Роздумуючи про Христові страждання пригадуємо собі той факт, що колись за нас умирав на хресті Спаситель. А вмирав він на хресті не тільки тому, щоб вказати нам певний шлях до щастя, але також, щоб повчити нас, яке значення повинні ми надавати нашим власним стражданням і терпінням. Вершком страждань Ісуса і, немов тією точкою, що зосереджує всі його терпіння, — є хрест.

Кару смерті на хресті спершу почали застосовувати перси, щоб посвячена богові "Ормуздові" земля не була сплямлена тілом засудженого на смерть злочинця. Опісля хрест служить шибеницею за Олександра Великого, а особливо у картагінців; звідси згодом переходить він до римлян. Тут засуджують на хресну смерть найбільших злочинців: зрадників держави, святотатців. Смерть на хресті — це один з головних засобів, яким римляни втримують лад і карність у завойованих провінціях. Вже прокуратор Квінтілій Вара, в неспокійній Юдеї, наказав водночас розіп'яти дві тисячі євреїв. А в часі облоги Єрусалиму щоденно розпинали по п'ятсот невільників юдеїв, довкруги міста, так, що вкінці бракувало дерева на хрести й місця, щоб їх застромляти.

Тому й не диво, що колись Цицерон кликав: "Хрест має бути далекий не лиш від тіла римського громадянина, але й від його думок, від його очей і вух, бо розп'яття на ньому — це найстрашніша і найганебніша кара смерті!"

Римське карне право забороняло до своїх громадян застосовували кару розп'яття на хресті. А єврейське право взагалі такої кари не знало, хоч ідолопоклонників і богохульників карало каменуванням, бо Мойсей писав: "Проклятий Богом кожний, хто висить на дереві" (хреста) (Втор. 21.23). Хреста, як символу ганебної смерті, бридились не лиш погани, але навіть праведні ізраїльтяни вважали хрест знаменом ганьби і наруги, до того й прокляттям Божим. Тому й не диво, що люди згіршувалися Месією-Спасителем, розп'ятим на дереві ганьби, прибитим до хреста. Бо слово про хрест вражало прикро навіть тих, що вичікували спасіння.

Святий апостол Павло ясно здавав собі справу з цього. А щоб не було ніяких сумнівів, він щиро попереджував тих, кого притягало вчення Христове, кажучи: "Христос же послав мене не хрестити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним". Він каже далі: "Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп'ятого: для жидів — згіршення, для поган — глупоту, а для покликаних — Божу мудрість і силу!" (І Кор. 17.23-25). "Бо слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося - сила Божа" (І Кор. 1,18).

Отже перші християни не обмежувались тільки до культу хреста святого, як знаряддя Христових мук, але споглядали на Ісусову жертву на хресті; вона бо, властиво, єднала світ з Богом. І саме тоді, коли люди зрозуміли Христову смерть на хресті, як жертву, тоді почали дивитися без страху і ненависті на гору Голгофу, на терновий вінець, і, передусім, на хрест, бо в тому всьому добачали безмежну любов втіленого Бога до нас і до всього людства. Ця Божа любов поставила на землі хресне дерево, вознесла на нього Сина Божого і освятила хрест цей кров'ю і смертю Богочоловіка. Вслід за цим люди почали відплачувати Розп'ятому Христові своєю взаємною любов'ю, а згодом ця любов почала звертатися до всього того, що було знаряддям Христових мук, в першу ж чергу — до хреста. Хрест називали: чесним-цінним, святим, животворним. А пізніше перші християни, за святим Павлом, почали хвалитися святим хрестом: "Мені ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Гос­пода нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий, а я — світові" (Гал. 6,14). Згодом проповідники пропо­відували з хрестом у руках, апостоли з хрестом ішли на завоювання поганського світу; Константин Великий під цим знаменом здобув свободу християнам. З хрестом у руках став колись на київських горах України, як каже передання, апостол Андрій, а згодом — святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української Держави. Цей хрест святий прикрашав десятки храмів золотоверхого Києва (40 церков було в Києві)та тисячі соборів міст і сіл України. А не бракувало й таких святих-юродивих, які чесний хрест покривали гарячими поцілунками і за святим Павлом кликали: "Що нас відлучить від любові Христа: чи голод, чи спрага, чи недуга, чи смерть?" Ось таку дивну історію пережив хрест у людській свідомості.

Сьогодні ми вже до хреста привикли, бо бачимо його на найвищих вершках гір, оглядаємо його, як він у проміннях сонця блистить на церковних вежах, на гробах і могилах, на престолах, на роздоріжжях, носимо його на наших втомлених грудях. Хрест став одним із наших щоденних знаків: ним ми, як і наші предки, починаємо і завершуємо день, нашу працю, ним благословимо їжу. Хрест увійшов глибоко у нашу культуру, про нього ми співаємо багато пісень, йому поклоняємося, на його честь святкуємо саме тепер окремий празник, співаючи: "Хресту Твоєму покланяємося, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо!"

Але, на жаль, дорогі брати і сестри, після майже двадцятьох століть, ще й сьогодні стрічаємося з людьми, які від хреста не тільки відвертаються, але й ненавидять його. І мимоволі насувається нам питання: "Чому ті люди поборюють хрест?" Чи може тому, що хрест — це символ страждання? — Що це шибениця для невільників? Ні! Зовсім ні! Бо люди нашої епохи уже не зворушуються терпіннями одиниці. Все ж визнання хреста, як жертви, могло б їх привести до докорінної зміни світогляду, поведінки і цілого життя, бо віруюча людина знаходить у хресті розв'язку всіх життєвих питань. У підніжжі хреста християнин починає розуміти себе самого, мету свого життя, і знаходить докази для християнського стилю життя. Хрест — це символ страждання! Але це також знак Божої ласки, любові і благословення. Тому ми святий хрест почитаємо, перед ним б'ємо поклони і йому співаємо: "Хресту твоєму покланяємося, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо!" Як промені сонця пробиваються крізь хмари, так нам, християнам, крізь негоди життя хрест просвічує радістю воскресіння! Амінь.